Віталій Бойко, м.Запоріжжя

Велике задоволення отримуєш, коли мрія здійснюється і всі живі та здорові повернулися з походу по Чорногірському хребту в Карпатах,прсвяченому Міжнародному Дню туризму. Давно запланований похід по всіх шести двохтисячниках Карпатських гір на території України пройшов успішно з 15 по 24 вересня цього року і подарував мені незабутні враження, гарний настрій, чудові фотографії з гірськими краєвидами, на яких видно, в яких умовах проходив похід.
Умови цього разу були особливі. В перший день походу погода була чудова з лагідним осіннім сонцем і високими хмарами. Прогноз не давав підстав для зміни погоди, але гори непередбачувані.
Ставимо табір, готуємо місце для вогнища, а хмари стають все густіші і опускаються стрімко до землі,
невеликі пориви вітру починають випробовувати намети на міцність. І через півгодини таке почалось…
За всі роки моїх подорожей це були неймовірні випробування характеру, людських якостей і спорядження. Сильний вітер рвав намети в різні боки, їх доводилось тримати за стійки як з середини намету, так і назовні. Пориви вітру були настільки сильними, що намети рвались, ламались стійки, а деякі, як перекотиполе, летіли вниз з перевалу і затримувались поміж дерев. Ми свій намет ставили інтуїтивно за перевалом в затишку і це допомогло вистояти без великих неприємностей. Під час буревію з дощем доводилось поновлювати вирвані кілки і обладнувати додаткові кріплення намету.
Температура повітря опускалась до нуля. Без підтоплення і намоклої одежі не обійшлося. Так тривало до півночі, а пориви вітру не вщухали до ранку. Вже згодом дізнались, що саме Рахівщиною Івано-Франківської області пронісся дуже сильний буревій і зруйнував все на своєму шляху. Були і постраждалі від негоди.

11 6 12
З нами поруч йшла група молодих туристів з міста Луцька, які планували зійти на гору Піп Іван висотою 2022м. Спорядження і підготовка до походу у цій групі були як у початківців. Саме їм цей випадок запам*ятається на все життя. Молоді та енергійні вони пішли вперед і зійшли на Вухатий Камінь(1864м) і з радістю йшли далі вгору. На щастя для них, їм назустріч спускались досвідчені туристи і з великими зусиллями змусили їх повернути назад. Під страшні звуки буревію, грози та дощу ця група біля двох годин в сутінках, а потім і вночі бігли вниз на полонину Смотрич, де пастухи розмістили їх на сіновалі. До тями приходили і зігрівались волиняни до ранку. На наші дзвінки змогли відповісти біля десятої ночі. Таких, як вони, на сіновалі тієї ночі зібралось до двох десятків горе-туристів. На цьому похід для них було закінчено. Так буває в походах, коли нехтують порадами досвідчених туристів при підготовці до походу і під час походу, тим більше на таких висотах і в таку пору року.
Наступного дня стояла чудова погода і після просушування спорядження та одягу, йшли впевнено вверх, де на нашому шляху з*являлись невеликі, але насичені переливами кольорів від сонячних променів три водоспади, один гарніший за іншого. Ця стежка вела нас на гору Піп Іван через гору Вухатий Камінь. З гори повисовувались чудернацькі скелі, які кожному туристу нагадують щось своє, свої уявлення про звірів і казкових персонажів. В цю пору року на високогір*ї йде масовий збір грибів і ягід. Їли і ми ягоди брусниці і чорниці на протязі всого походу, а гриби не збирали через їх незнання. Тут їх дуже багато різних видів. Зустрічали збирачів ягід і грибів, фотографувались з ними і їхніми переповненими кошиками.

4 5 7
Вже під вечір перед заходом сонця нас накрив густий туман. Йшли по маркуванню, далі п*яти метрів нічого не було видно. Вказівник показував 1,2км до вершини, а ми йшли ще дуже тяжко і довго, перший день і рюкзаки ще переобтяжені. Нам здалось від перевтоми, що там було не менше 3-4 кілометрів. Наступного дня ця відстань вниз була пройдена за 15 хвилин. Вершини пускають до себе через надзусилля. Гора Піп Іван відкрилася нам несподівано, коли вже майже не було сил йти далі. Подув вітер, зійшов туман і перед нами з*явилась стіна дуже великої будівлі. Це на самій вершині гори стоїть обсерваторія, яку було збудовано ще в 1936 році поляками. В ті часи це була територія Польщі, а по всьому Чорногірському хребту проходив кордон з територією України, яка тоді входила до складу Радянського Союзу. По всьому гірському хребту до сих пір стоять прикордонні стовпи тих часів. По них туристи орієнтуються в негоду. Саме в цей час обсерваторію реконструюють на кошти польської держеви. З часом, окрім майбутньої обсерваторії, тут буде відкрито притулок для туристів з наданням послуг першої медичної допомоги потерпілим при сходженні на цю та інші вершини, проживання і харчування. Це буде великий подарунок туристам, яких завжди тут ходить багато. Молодь іде в гори і це дуже добре! Ходжу ще туди і я, як представник старшого покоління.

1 16 17
Зранку, третього дня походу, була можливість ще сфотографувати обсерваторію, яка наче летючий корабель, летіла в білих хмарах, які підіймались з ущелин і поступово затягували небо. Піднебесні краєвиди зачаровували наші погляди, відчуття висоти і вид на хмари зверху навіювали велич людини. Вже забулось, як ще добу тому ми боролись за виживання з природніми катаклізмами, де природа диктувала нам свої умови.
Настрій піднесений, маршрут цікавий своєю висотою, вершинами і полонинами Чорногори. Йдемо впевнено по маршруту, а наш постійний супутник туман поступово погіршує видимість, перешкоджає орієнтуванню. Ось вже позаду гора Дземброня(1877м), гора Менчул(1998м)… і після останньої вершини втратили орієнтири через суцільний туман. Інакше, як містикою, це назвати не можна. Після цієї гори відмовився працювати телефон з GPS-навігатором і відновив свою роботу тільки наступного дня. Без орієнтирів і місцезнаходження(GPS) в тумані далеко не підеш. Прикро і те, що всього лише двох метрів не вистачає Менчулу до двохтисячника і було б їх сім. Це все вплинуло на нашу уважність. Після зупинки і проведеної розвідки були зроблені логічні висновки, що дало змогу вийти на свій маршрут. Прикро, але година часу і необхідні сили були втрачені. Туман не найкращий супутник туриста в поході.
Залишок дня вже був без пригод і з туманом та дрібним дощиком ми вийшли на гору Бребенескул(2035м). Звичайно, були в цей день і радісні моменти: сходження на вершину, з*являлось сонце і відкривались нам гірські масиви, щоб за впертість і наполегливість преміювати нас гірськими видами, і видом на озеро Бребенескул теж, що у підніжжя ще одного двохтисячника Гутин-Томнатика(2016м).

19 20 2 
Четвертий день походу дублював попередні. Зранку відкрилась гора Томнатик і голубе озеро Бребенескул. Це дало змогу бачити свій маршрут на найближчі 2-3 години. Через годину після виходу на маршрут ми зустріли цікавого одинака-туриста Миколу з Мукачевого, який працює в Польщі зварником, а у вільний час вже дванадцятий раз проходить цей маршрут. Ходив він і в горах Словаччини та Чорногорії. Ми йшли в куртках, а він тільки в штанях і черевиках. Молодий, гарний і загартований, дуже цікавий співрозмовник. За декілька хвилин Микола розповів багато цікавого із свого життя за кордоном про свої плани на майбутнє. Так у нас пройшов невеличкий перепочинок.
Гора Гутин-Томнатик дала нам можливість зробити фотодоказ нашого перебування на цій вершині і зразу ж нас накрило туманом і холодним вітром. Вчасно одягли теплі речі і вирушили в дорогу. Нас чекала гора Ребра(2001м). На карті і знімках з супутника видно, як цю гору прикрашають масивні кам*яні ребра. Від них і назва гори. Ми їх бачили своїми очима, а могли і не потрапити сюди і знову ж через туман. Стежка нас повела в обхід гори, та ми вчасно це помітили і повернули у потрібному напрямку. В цей час на цю гору зійшла невідома група туристів з радісними вигуками. Ми їх тільки чули, а туман сховав їх від нас. Саме ці вигуки стали нам орієнтиром і через сотню метрів була перед нами вершина гори Ребра. Такі орієнтири теж трапляються в походах через обмежену видимість. Подякувати невідомим туристам не змогли, їх там вже не було. На цьому наші пригоди не скінчились, до туману додалась гроза з дощем, а це досить небеспечно на вершинах. Спішили вниз і пройшли мимо основної стежки, знову втрата орієнтирів. Відчувалося і тут щось незвичне, GPS(навігатор) працював, а тепер вже компас кудись подівся. Невже знову містичні пригоди. Карта була на своєму місці, а в сучасних телефонах теж є компаси. Компас знайшовся вранці під час збору в дорогу. Він лежав собі в барсетці за документами. А ми в таких випадках до цього приписуємо щось незвичне.
Дощ з грозою посилювався і довелось залишити всі речі під плівку, а самим зійти вниз по схилу подалі від металевого посуду, лижних палиць, телефонів, стійок і кілків від намету, ножів, карабінів. Спеціальне спорядження є нейтрально заряджене, та такі вимоги техніки безпеки в горах під час грози. Блискавка буває влучає і в такі речі.
Звичайно, свою стежку знайшли швидко, вона була весь час зліва від напрямку руху. Пройшли метрів двісті вліво і вона знайшлася. Дощ не переставав лити воду на пересохлі від спеки гори, полонини і поля внизу. Це був останній для нас дощ в горах, але він нагадував про себе до середини ночі. Майже все було мокре. Ночівля біля озера Несамовитого була неспокійна ще й через пориви вітру. Вечерю готували в наметі на примусі, іншого виходу не було. Були думки про завершення походу і зійти з маршруту. Залишались два двохтисячники. Це гора Говерла(2061м) і гора Петрос(2020м). Та на шлях до цих вершин потрібно ще пройти через вершини Данциж(1855м) і Пожижевська(1822м). На Говерлу і Петрос весною в травні цього року групою під керівництвом інструктора Бойка Є.В. ми вже підіймались від стоянки Кузьменщик за один день без проблем. Тоді погода була чудова, без важких рюкзаків і день був довший, а тепер вже відчувалась втома і всі речі були мокрі, або вологі. Що робити ? Головне ж в походах – це здоров*я ! Ранок вечора мудріший, на цьому й порішили.
Ранок п*ятого дня походу був не сонячний, але й без дощу і туману. Гарний сніданок з запашною кавою додав настрою і оптимізму. Повз нас пройшла група туристів з міста Дніпра в сторону Говерли, а потім ще одна з Києва. Як тут не йти й нам! Назад вороття вже не буде. Нас вже не зупинити !
Чотири години наполегливого ходу і знову через туман бачимо нарешті вершину Говерли. Тут групи з Дніпра, Енергодару, Харкова, Тернополя вже фотографуються, відпочивають в затишному місці, телефонують друзям і знайомим. Всі раді і щасливі від сходження на найвищу вершину України. Згодом і ми все це робили, звісна річ. Це вже моя третя зустріч з Говерлою. Час збігає швидко і групи одна за другою починають спуск по своїх маршрутах. Ми теж готуємось до спуску і збирали камінці, як і з інших вершин на пам*ять. Їх повинно бути шість після завершення походу. Нам поталанило, на мить з*явилось сонце для наших фотознімків, відкрились далекі горизонти.
Вже крокуємо до останнього двохтисячника Петроса,а день спливає швидко. Ще один і останній вечір високо в горах Карпат. Був цей вечір і ця ніч біля вогнища…і з цікавими туристами. Біля підніжжя Петроса на місці стоянки виднівся намет і двоє туристів пили чай, тихо вели розмову між собою. Дотримуючись етикету, спитали дозволу стати поруч. Ці милі, поки що незнайомі люди, були зовсім не проти цього і з радістю погодились. От тільки з нами розмовляла жінка і весь час щось тихо нашіптувала чоловікові. Після знайомства зв*ясувалось, що це сімейна пара з Чехії. Людмила українка, а Петер чех. Проживають в Чехії. Петер розуміє нашу мову, а говорити ще не може. Знає тільки найбілш вживані слова. За спільною вечерею всі розуміли, про що йде мова. Все, що залишилось смачного і необхідного з продуктів в рюкзаках швидко перемістилось на святковий стіл.
Петеру дуже сподобалось наше сало з цибулею і часником, домашня сметана, і… Було приємно від Петера чути:”Смачно! Гарно! Дякую!“ З їхніх слів ми дізнались, що в Чехії продукти в магазинах з різними добавками і не смачні. Сніданок був продовженням вечері, спільний і веселий. Далі спілкування між нами буде в соцмережах. Фото на пам*ять від них ще не надійшло.
Найкрутіший і найскладніший підйом з наших вершин є на гору Петрос, але цього разу не відчувалося. Настрій був піднесений, рюкзаки вже легкі, попереду останній двохтисячник, а далі маршрут веде в в Ясіню до потягу на Львів. З Львова до Запоріжжя. Здавалось, що все так просто. Та цього дня пройти потрібно було двадцять один кілометр через гору Петрос і вниз, вниз і вниз до Ясіні.
Петрос нас зустрів туманом і холоднечею з вітром. Наш вихід до вершини співпав з приїздом групи мототуристів. Вони дружньо розмовляли поміж собою про щось біля каплички. Це були поляки. Їхню мову легко відрізнити від інших мов. У них своєрідна вимова всіх слів, багато шиплячих звуків. Вони погодилися зробити фото на пам*ять.

21 18 3
Всі шість найвищіх вершин України нас вітали з перемогою, з перемогою над собою, в першу чергу. Зовсім не вірилось, що ми пройшли запланований маршрут. Тепер перед нами був орієнтир – Ясіня. Йшли швидко і без зупинок. День закінчувався і вже було видно Ясіню, та дістатись до неї було не так легко. Гори нас не відпускали від себе. Буревій залишив тут свої руйнівні сліди. Дерева були повалені на всіх підступах до населеного пункту. З великими труднощами доводилось долати ці завали. Обходити доводилось їх далеко від маркованого маршруту. На кінець походу ще й дощ спустився. Стало важче йти: пливли по мокрій траві, промокли повністю, рюкзаки стали важкі. В сутінках, а потім і вночі ми нарешті допливли і доповзли до залізничного вокзалу в Ясіні. Оце так фініш! Добре що був ще час до відправлення потягу. Чай кип*ятили на примусі біля каси, була перерва і каса не працювала. Перевдяглися, зігрілися гарячим чаєм і життя наладилось.
Похід завершився непросто. Та не зважаючи на погодні і рельєфні перешкоди, похід вдався і був пройдений складний маршрут. Емоції в душі вирують. Щоб пройти такий маршрут потрібно було себе переборювати в поході не одини раз. Знайомство і спілкування з новими друзями, труднощі в поході, гарні знімки будуть багато років нагадувати нам цей похід.
Дякую всім, хто був зі мною поруч під час походу, спілкувався і поділяв радість перемоги, в першу чергу над собою. Наталія Хомуленко з Миколаєва і Оксана Терещук з Луцька ще й поділилися своїми враженнями від походу.



Наталія Хомуленко, м.Миколаїв.

«Восхождение на гору Менчул очаровало нас туманно-яркими картинами...обилием глубоких загадочных окопов и колючей проволоки...Так увлеклись на тему фантазий о событиях давних лет мировой войны, что не заметили как ошиблись с направлением, попали в туман, возвращались по склону, что позволило лишний раз насладиться пейзажами величественных горных массивов. По-истине...что не случается то к лучшему!!!!

Взлет на гору Бребенескул-очередной двухтысячник...Впереди в объятиях Томнатика и Ребры затаилось озеро Бребенескул-самое высокогорное в Украине (1801 м). Нас предупредили, что там часто происходят катаклизмы...то ветром палатки снесет, то ливневыми потоками смоет... Потому нашу палатку установили в затишке местных скал на пятачке упомянутых ранее окопов-потому и ветер не страшен и вода не опасна))) Так и случилось: всю ночь лил дождь, а у нас внутри было сухо и спокойно!!!
Взбежали на Гутин Томнатик...среди тумана отыскали и взяли "в лоб" Ребру)))) А потом началось.....И все же: говорят, что нет смысла подниматься на гору в тумане...Нет!!! Смысла еще больше...т.к. еще ярче и радостней моменты просветления, когда среди туч проглядывают яркие картины горных пейзажей...И мы такие были не одни и это очень радовало!!! Радовало, что есть народ и немало...молодой и не очень, которые любят и ценят то, что дала нам природа)))) И пусть холод и пусть ветер и слякоть...ощущения в горах неповторимые и непередаваемо сильные!!! И не понять этого пока не ощутищь все лично!!! И кто знает что движет молодым парнем, у которого обветрены губы от ветра и хрупкую девченку, дрожащую от холода с сияющими от счастья глазами!!!)))
А только в горах четко видна цель и кажется так недосягаема...но потом делаешь маленькие шаги, поднимаешь голову и понимаешь, что цель все ближе и ближе))) А потом бац!!! и ты на вершине!!! Смотришь вниз и не верится, что ты сам зашел туда)))
8
Завершено замечательное путешествие! Выполнена задуманная программа-восхождение на все двухтысячники Украины. И пусть на этих фото нет особенной красоты...за ними множество положительных эмоций и немалая доза адреналина, полученная в иногда невероятно опасных и сложных условиях, когда твоя жизнь зависит только от воли Всевышнего, поскольку время путешествия случайно совпало со стихией в горах Закарпатья...
Мое путешествие хороший урок того, что никогда не стоит переживать когда нарушаются планы...возможно это сохранит твою жизнь...И прекрасно когда в путешествии рядом находится опытный и надежный товарищ, который найдет выход из любой ситуации и добавит энергии и веры в себя, когда их практически уже нет...
Карпатские горы прекрасны!!!!!!!! Они подарили неожиданные встречи с интересными и замечательными людьми, с которыми, надеюсь, будет продолжено общение теперь уже в "сетях")))» 


Оксана Терещук, м.Луцьк.

«Розібравшись з маршрутом, ми вирушили підкорювати вершини (які так і не підкорились)
Йти було важко, але ми ж не здаємось! Пройшовши половину шляху, ми вирішили зробити привал біля колиб(будиночки пастухів)
Перепочивши, ми рушили далі, долали горби та рівнини, піднімались по кам'яній стежці та переходили струмки, милувались водоспадами та смакували брусницею, насолоджувались краєвидами і підіймались все вище і вище. І навіть не помічали, що погода починає псуватись, а небо затягує хмарами.
Все почалось раптово...Здійнявся сильний вітер і почав накрапати дощ, але ми продовжували йти...Вітер ставав все сильнішим, почало гриміти і наші кроки стали вже не такими впевненими, як раніше. Вирішальним моментом стала зустріч з альпіністами, які майже силою змусили нас спускатися назад, але від гніву природи не втечеш. Ми попали в самий епіцентр негоди, вітер був настільки сильний, що нас просто здувало. Я розгубилась, ноги тремтіли і я втрачала самоконтроль, починалась істерика, а коли блискавка вдарила просто за 3м від мене, я зрозуміла наскільки сильно я хочу жити. Відкрилось друге дихання, я бігла так швидко, як ніколи, падала і знову піднімалась, але це все завдяки одній людині - Олексію, який ризикуючи власним життям, допомагав мені вибратись з цього "пекла".Ми дійсно не вірили, що виживемо і коли побачили перед собою колибу то швиденько поспішили туди...Ми промокли до ниточки і думали залишитися в колибі до ранку, але ґазда відправив нас усіх у стайню. Так так, ми ночували у стайні на сіні...Як пізніше ми дізнались, тієї ночі в горах загинуло 8 людей (і на щастя ми не серед них), 30 поранених і десятки будинків залишились без даху.»

 

Добавить комментарий

Вы можете оставить комментарий, для нас очень важно ваше мнение

Защитный код
Обновить